«Не віриш? Я тобі кажу. Прийдеш до мене…»
із виступу Порошенко комусь в залі,
хто сидів навпроти нього.*
- Не віриш? Я тобі скажу,
Як здобував великі статки,
І де здолав оту межу
«Останніх центів» на податки,
Чому так весело мені
У час, коли країні важко,
Й коли кінець отій війні...
Давно відома нам ця казка,
Хоча й міняли казкарів?!
Мабуть не всіх,
Чи не одразу?
Вогонь майданів відгорів,
Та чую знов солодкі фрази
Про шоколадне майбуття
Й здобутки влади неймовірні...
Чому ж злиденніше життя
А пики слуг такі добірні?
Декларування провели, -
Відоме стало більш відомим?
Чи ті «Гордієві вузли» -
Стара хвороба, не симптоми?
То ж певно так.
Не переймайся,
Живи і далі, як ти жив,
Та тільки потім не лякайся,
Що місце вчасно не купив
На кладовищі...
Треба жити!
І гнати звідси сволоцюг,
Що звикли тільки їсти й пити,
Інакше - шию під ланцюг,
Щоб знову: панство і холопи...
Вже навіть декларують храм!
А цар Петро вікно в Європу
Рубає нашим же життям...
31.10.2016
* http://newsonline24.com.ua/poroshenko-pro-pidvishhennya-minimalki-ne-virish-prijdesh-do-mene
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697884
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.11.2016
автор: Serg