Давай, подруго, ми з тобою помовчим.
Про те, що ліс пожовкле листя скинув,
У небуття іще один рік згинув...
Давай про це, подруго, помовчим.
Дорослі діти десь у гамірних містах
Своє життя будують, наче хатку.
У них, хвалити Бога, все в порядку.
Давай про це, подруго, помовчим.
В шаленнім темпі проліта життя,
Його хвилини й миті невловимі,
У доброту ми віримо й донині,
Хоча життю немає вороття.
Іскриться зіркою у келихах вино,
Вогонь пригод у серці не згасає,
Будення ж у кайданах нас тримає,
Та, мабуть, і не вірить в нас воно.
Давай, подруго, ми з тобою помовчим!
На небі вечір нам запалить тихі зорі,
Мої ти знаєш радості та болі,
Давай, подруго, ми з тобою помовчим...
01.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697927
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2016
автор: Олена Бокійчук