Як Зима Весну прогнати хотіла
У фантастично красивому Замку, де по черзі гостювали пори року, жила Зима.
Цього року була вона неврівноваженою і лінивою - проспала десь у закутку аж до кінця Січня. Втім, і Лютий швидко промайнув, тож не встигла Зима жодних сезонних обов"язків виконати - навіть пухкого снігу дітям не принесла.
А коли схаменулася, втраченого часу вже було не повернути. Розсердилась Зима на себе потайки, та хіба таку злість у собі приховаєш? От і залютувала - хурделицями замела, морозами шаленіти стала. Відчула, що недовго їй царювати лишилося.
А ще задумалася Зима, чи можна якось час своєї влади продовжити:
- ...Чи у Весни попросити? Весна наступною владу наслідуватиме, то, може, віддасть свої три місяці мені? Буде, де розгулятися хуртовинам, завірюхам, сугробів збудувати величезних! - так мріяла Зима. – ... Але ж, хіба Весна так просто своїм часом зі мною поділиться?
І прийшла до Зими у снігом запорошену голову одна вкрай підступна думка:
- А що, як весняного часу для себе... вкрасти? Ні... Відібрати! Спочатку трохи – тиждень або два, а потім і усіма місяцями підступно заволодіти? Ну що їй, тій Весні, шкода буде? Юна вона та невправна, [i]зелена[/i], як кажуть. От Літо прийде – хай одразу після мене і господарює!
Тим часом, молода красуня Весна прокинулась у своїй потаємній схованці. Глянула на чарівний годинничок – саме час у дорогу збиратися! Причепурилася, вдягла своє найкраще вбрання - сукню березневу із пелюсток первоцвітів, а голівоньку прикласила віночком із свіжих зелених листочків - це подарунок Квітня. Не забула і кошика з ароматними гронами травневого бузку та конваліями прихопити.
Сіла замріяна Весна на райдужний велосипед і поїхала господарювати до Замку. Аж от, біля брами зустрічає її Зима:
- Добридень тобі, Весно! Щось зарано ти прокинулась, могла б іще трохи поспати. Ти не хвилюйся, я за твоїми володяннями пригляну, мені часу не шкода! – сказала Зима, улесливо посміхаючись.
- І тобі добридень, Зимонько! – лагідно привіталася Весна. - Та нащо ж мені спати? Треба встигнути пробудити первоцвіти, адже вони цілий рік дрімали у землі та за мною скучили. От мені мого часу дуже шкода, аби його на марний сон гаяти!
- Весно ясна, ти ж ще молода, слабесенька, а я вже стара та мудра. І от що я тобі скажу – вертайся і не приходь більше! – все сердитішим та грубішим голосом промовляла Зима. - Тепер я на твоєму місці єдина господиня! Он-де, діти снігом не награлися, бач! Ще я й річки не до самого дна зкувала, та й небо до обрію за сірими хмарами заховати не встигла! В мене вкрай багато роботи, а тому і владу тобі я не віддам! – зайшлася криком Зима.
- Але... чому?.. – запитала Весна розгублено і злякано, аж сльози на очі навернулися.
- А тому, що я [i]сильніша[/i] за тебе – от чому! - грізно скрипнула зубами Зима і зіштовхнула Весну з велосипеда.
Впала Весна. Розплакалася. Зібрала бузок з конваліями, що з кошика повисипалися, підняла веселковий велосипед з землі, віночок розправила. Так її ніхто і ніколи не ображав.
Завжди люди чекали на Весну з надією і щирою радістю.
- А цього року, може, щось змінилося? Може, ніхто на мене не чекає? - пробурмотіла Весна собі під ніс, знітилася і повернулася до своєї схованки, щоб там,де ніхто її не побачить, дати волю сльозам.
А Зима взялася господарювати – заскрипіли морози, затріщали сніги. Намело їх по самісінькі дахи! Дивуються люди, чого раптом завірюхи розметелилися? Може, то Зима відступати не хоче і Весну затримує силоміць? Здогадалися!
Стали люди у Сонечка просити:
- Любе Сонечко, поглянь-но навкруги, милу Весну нам знайди і поверни!
Виринуло сонце з-за сірої хмари:
- От схаменулися, - відповіло із докором. – І чого ж ви так довго чекали, зелену Весну не шукали? Сором та й годі! Ридає наша Весна у потаємному закутку, бо її Зима із володінь прогнала, а ви навіть не заступилися!
Що ж робити? Довелось людям скликати збори і гуртом вирішувати. Думали-думали, як Весну повернути, аж поки маленька дівчинка від того, що їй сумно стало посеред серйозних дорослих, та ще й холодно від зимової люті, не почала тихесенько наспівувати пісню...
Почули цю пісеньку дорослі, згадали й собі пісні веселі – [i]веснянки[/i]. І так багато їх пригадали, що збори перетворилися на святковий концерт - усе співали і спевали, і все про Весну!
Адже Весна тепло приносить, і тоді все навкруги розквітає, зеленішає, перші паростки з-під снігу пробиваються, бруньки лопаються, а з них маленькі липкі листочки визирають. Перші квіти, перші сходи, трава зелена – нова! Уся природа оживає!
Почула Весна веселі та голосні співи людей, прислухалася. Усміхнулася, перестала хнюпитись, і... зраділа:
- Рідні мої! Не забули! Біжу! - витерла сльози, причепурилася, а, - найголовніше! - у власні сили повірила, - Як приємно бути [i]потрібною[/i]!
Сіла на райдужний велосипед, знов узяла відерце, нашвидкуруч щось в нього покидала, і стрімко до своїх законних володінь поїхала.
А сердита Зима вже біля брами стоїть, очікує. Та не знала вона, як з нею Весна вітатися буде.
Весна ж безстрашно до Зими наблизилась і упевнено до неї звернулася - словом і ділом:
- Гей, Зимо, тікай швидко! Це - моє господарство! - і джбурнула несподівано в Зиму сонячним променем.
Стара зойкнула від "сюрпризу", але ні на крок не поступилася!
- Ану, йди звідси! Мій час настав! - продовжила наступ Весна і вилила на Зиму відро теплого дощу.
Закричала Зима від злості та образи:
- Нечемна ти, Весно, злодюжка та... та... та... - невихована дівчинка! Хто ж так з літніми людьми вчиняє? Де повага до сташих?.... Повагаааа.... - але відчула, що їй все важче сердитися, та й сили чомусь бракує.
І саме цієї миті Сонце яскравіше засвітило, а Зима ущент розтанула і зникла!
Весна часу не гаяла - пробудила землю від холодного сну, заквітчала кожний клаптик первоцвітами, травичкою зеленою. Гарно стало! А як люди зраділи – ніколи ще такої красивої Весни не бачили!
Вправно загосподарювала Весна - вчасно і з посівами впоралася, і з першими сходами. Ані хвилинки на пустощі не витратила!
Вміло хазяйнувала і, хоч молодою та зеленою була, людям не просто тепло подарувала, а й віру у те, що це тепло найлютіші морози перемогти може: треба тільки про нього вчасно згадати, повірити і - покликати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698072
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2016
автор: Єлена Дорофієвська