Коли йдеш додому усміхнена,
а вітер не годен розвіяти твій усміх.
Коли на серці тепло,
а студінь безсила перед тим теплом.
Коли у душі загоряються зорі,
а листопадова мжичка не взмозі їх загасити.
Коли думки обганяють одна одну,
а майже голе віття видається таким розкішним.
Коли дехто з перехожих
намагається усміхнутися тобі у відповідь,
а ти від того ніби дістаєш крила!
Коли навіть зухвалий сусідський пес
забуває на тебе гавкнути...
Тоді й світ стає інакшим -
не таким суворим, як звикле,
не таким понурим і безнадійно загубленим
у хащах буденності.
І тобі так хороше від усього того,
так хороше,
що стає шкода малювувати
останню кольорову пелюстку
на аркуші цього особливого дня...
Та завтра буде інший день,
може, схожий на цей, а може й ні.
Головне - зберегти у серці якомога довше
ті барви, котрими так рясно закосичило тебе нині...
2.11.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698245
Рубрика: Верлібр
дата надходження 02.11.2016
автор: Леся Геник