Чому дерева мають очі
і сумно навкруги глядять?
Тривожно із надією, пророчо
подивляться на світ і нас?
А може мають вони душі,
або чужії прийняли
і їм скрізь час дивитись
стало тепер аж до снаги?
Чи може дивиться хтось звідти
там, де живуть і невідомий світ,
багряним, жовтим, золотавим
прислати зможуть свій привіт?
Напевно, восени приходять
знов подивитися на світ,
і додають від себе фарби,
щоб світу додавати літ.
У дереві їм незатишно,
дивитися їм і мовчать,
шлють вітерцем лист-листя,
та чи зумієш прочитать?
Листя летить і безкінечний
завіє вітер, крутить заметіль,
але ця заметіль ще золотая,
погляд дерев прониже ночі тінь.
30.10.2016.
Фотографія автора.
Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698520
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.11.2016
автор: Светлана Борщ