Звичайний день. Дзвінок шалений.
Сміх подруги вже закружляв.
І фікуса листки зелені
Вона помітила здаля.
- Це ж старомодно. Викинь краще.
Пригнічує він інтер'єр...
Погодилась. Ну нащо, нащо?
Шкодую дуже я тепер.
Стояв так довго на балконі,
Ходила поряд я завжди.
А він простягував долоні -
Просив чи жалю, чи води.
І я від сорому згорала,
А потім знов його внесла.
Жорстока, я у нього вкрала
Життя частинку і тепла.
Стоїть тепер в куточку тихо,
Лише вже не росте чомусь,
І сумом у квартирі диха
Похмурий фікус, мов дідусь.
І мучить совість вже укотре.
Притягує, немов магніт
Цей фікус, дивлячись з докором,
Вже не всміхаючись мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698607
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2016
автор: Валентина Голубівська