У небі сонця гасне індикатор,
Воно горить по-різному для всіх,
Життя давно майнуло за екватор
Та біля Антарктиди ловить сніг.
Одвічним сном заманюють глибини,
Малюють тінь спокуси на лиці,
А на блакитних айсбергах пінгвіни –
Мов вийшли на прогулянку ченці.
Стоять. Мовчать. Серйозні. Дуже чесні.
І кожен погляд чистий та простий,
Ось зараз зашепочать «Бог воскресне»,
Та я не Бог, і, навіть, не святий.
Мої ченці! Люб’язні та привітні!
Небес на себе ви не кличте гнів,
У подорож життєву кругосвітню
Іще ніхто й ніколи не ходив.
У всіх людей одна лише програма:
Світанок. День із присмаком гризот.
Чи все в меду, чи все – суцільна драма,
Фінал один – усі, як Роберт Скотт.
Він теж хотів у рідні краєвиди
Із довгих повернутися доріг,
Та з пазурів холодних Антарктиди
Затятий мрійник вирватись не зміг.
Ченці, ви краще інше заспівайте.
Про радість. Про досягнуту мету.
Я – Роберт Скотт. Ось мій швартов. Тримайте.
Я скоро вже до полюсу піду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698618
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2016
автор: rutzt