Проста була колись та непримітна,
Допоки голки хтось до рук не взяв,
І, підібравши ниток колір різний,
По ній почав узори вишивать.
На полотно, мов сніг отой, біленьке
Лягли чудові квіти весняні,
Співати почали ще й соловейки,
Приємно так дивитися на них.
Майстри і нині душу всю вкладають
У витвір той народного мистецтва,
Немов би свою долю залишають
На полотні, що стане оберегом.
І бережуть її сини та дочки,
Як щось найсокровенніше у світі,
Згодом передадуть її і дітям
Матусею вишивану...(Сорочку).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698698
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 05.11.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський