Шукаю вихід...влізла у халепу.
Ну де була у той час голова? -
Вдень свічкою те сяйво, серед склепу...
Хоч добре, що лишилася жива.
Повзу помалу, позбивала лікті.
Душа не безтілесна, щось бурчить,
А навкруги поламані й розбиті
Видіння стогнуть, Бога кленучи.
Вузенька шпарка вихід обіцяє.
Якби ж то знати, пекло там, чи Рай?
Якби ж та стежка, що веде до Раю,
У прірві не оплакувала край.
Край, чи краєчок? Скроплена сльозами,
Земля буріє плямами від ран.
А ми із надр тих тягнемо возами,
Вчепившись в них із смертного одра.
Навіщо? Скільки тій людині треба,
Щоб без вина навіки захмеліть,
Молитвою звертаючись до неба
І бути вдячним сім тисячоліть?
Шукаю вихід, бо питань тих сила,
А вихід он, як кінь кульгавий той,
Якого куля в полі підкосила, -
Лассо не втримав зоряний Ковбой.
Чи не хотів, бо ми незрячі зроду.
На ті граблі по сто разів і... в лоб.
Щоб остудитись, літрами ллєм воду,
На млин... чужий, не мудрувати щоб.
06.11.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: Ліна Ланська