Морозний ранок вдарив в скроні,
він пробудив рожевого коня,
немов під хвіст насипав йому солі,
день ще один дождав своєї долі,
аби на вечір ширшою була рілля.
А ми, котрі не сіють і не орють,
що в час новий на собі принесем,
чи будемо чекати у проході,
чи станемо комусь потрібними, в пригоді ?
тим часом задніх, без думок, пасем.
Не можна так, день кожен є дарунок,
продовженням початку без кінця,
нехай колись нам виставлять рахунок,
та хоч один за дня, якщо є поцілунок,
не треба відчувати на собі тернового вінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: олег у