Стопами босими
Тілом землі ледачим.
Трави і борозни знають ті стишені кроки
Сонце скотилось долонями
Впало м’ячиком
В лігво і серце самітнього дикого вовка –
Той, що єси таємницею долі і неба.
ЇЇ вберігав до весни
До життя і пришестя
Поглядом вирізьбив щастя на гілці клена.
Кутав долоні ЇЇ у лискучій шерсті
Доки лиш спогади
Доки лиш дихання й сльози
біль за грудиною нив як цілюща мантра.
Навесні проросла
Вовченям, що котилося м’ячиком
...у вовчому лігві затишно навіть згорати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: Оля Бреславська