Кажуть, під масть самотність вовчиці,
Що не знайти їй пару ніяк,
Але коли відбивають місячне сяйво сумні очиці
Чути вночі здригаюче душу виття...
І може у цьому гріховна її непокора -
Ніяк не знайде собі лігво пристойне,
Чекають потомство барсучі і лисичі нори,
Скоріше мисливське лассо здавить їй горло...
І в думках підспівує лиш один звір,
Тіло якого час давно стер в гумус..
Тільки наяву він з нею назавжди німий,
А горда вовчиця далі страждати мусить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699382
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 08.11.2016
автор: Золотий Гомін