Креденс-кафе вичакловує спокій
В-посеред хаосу сірого дня,
На вушко нашіптуючи ніжних мелодій
Затишні ноти. Я їх п’ю, на закусь – вірша.
Сиджу, розслабляюсь, наче прощаюсь
Із тим, що любила, з ким довіра була …
І робиться тепло і … сумно одразу,
Наче у серце поцілила влучна стріла…
Щось вже прожила. Когось я любила.
Сталось – не сталось … не в тому печаль.
Недолюбила … хоч щасливою й була …
Бо не моє це – безрадісний рай.
Так. Я прощаюсь. І ні трохи не каюсь.
Відпускаю собі я всі свої гріхи.
Відпускаю їх й людям, котрих так і не взнала,
Хай не каються в тім, що живуть на Землі.
Коли б це не сталось – я світ цей любила,
Хоч від нього я бачила лиш штурхани…
Що вже поробиш? На взаємне кохання
Мені аж ніяк не везло у житті …
Так. Саме так – я сьогодні прощаюсь,
Бо не знаю того́, коли день цей прийде …
Собі сповідаюсь про всяке, про різне …
Під музику тиху і мокко смачне.
8.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699447
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.11.2016
автор: Лєна Дадукевич