Як же все-таки болить. Черговий раз переконуюсь, що довіряти - шкідлива звичка. Її важко прирівняти навіть до куріння чи наркоманії. Часто чую:"Не скигли! Комусь гірше!". Може, це моя межа?! Може, для мене це кінець?! Адже всі люди різні, і у кожного своє життя і своя доля. Відповідно тому це найважчий стан для мене.
Це спустошення, яке так вміло палить всі емоції і відчуття, роздирає мене на шматочки. Потім ці шматочки розсіються, а я знову буду довіряти... і так без кінця...
Люди вигадали чудове слово "депресія", але воно не описало б і сотої частини того відчаю, що відчуваю зараз...
Інколи стає страшно. Потім я згадую, що в моєму житті ще є добрі люди, але навіть їм я не можу відкрити душі (досвід не дозволяє). Так і живу: у відчаї, депресії, розчаруванні і з уже слабкими нервами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699556
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.11.2016
автор: Julia :)