До жнив літа мої під сонцем дозрівають,
Спиваючи з небес найвищу суть,
А десь у матері однесенького сина
В землі святої вічності кладуть.
Єдиний син... Йому лиш двадцять з гаком,
Йому б кохати, мріяти, рости...
До жнив літа мої під сонцем дозрівають,
А тим... русявим... не судилося й цвісти.
Тумани вкриють, хлопчику, землицю,
Де ти упав, як колос по жнивах...
Опустить мати на чоло твоє дещицю,
Зблудилу усмішку читатиме в устах.
Віки пливуть, ти родиш, земле, жито,
Ти -перша мати з-поміж матерів,
Віддати сина - найстрашніше мито,
Бо стільки не придумано жалів.
Святая земле, повне твоє лоно...
Нехай сини для матерів живуть...
До жнив літа мої під сонцем дозрівають,
Спиваючи з небес найвищу суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699787
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.11.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова