Том Йорк,
арештуй мене.
Бо колись я зростусь із твердим сидінням нічної маршрутки,
що повільно так просувається скуреними вулицями,
наче човняр над Іннсмутським озером.
Кожна обрешетована сновида
відчайдушно тримається за поручні,
наївно стараючись утекти від погляду Морфея.
Дурні.
Він ж бо давно стискає кермо автомобіля,
й кожному по черзі
заб'є молотом у скріплені повіки
дрімотне безумство,
де лиш примара дівчинка-лань
розбудить перед зупинкою.
Та вона ще жодного разу не з'явилась:
удесяте просинаюсь на кінцевій
далеко за містом.
Том Йорк,
арештуй цю дівчинку,
її зачіска не як у Гітлера,
але вона мене вбиває.
Я хочу зіпсувати їй життя.
Над моїм кавовим Мордором
височіє телевізійна вежа Саурона,
що випалює глибокі води у сітківках,
тепер в очах навколо бачу лиш сухі пустелі.
В салоні тхне сечею,
брудне волосся,
з обличчям, наче щойно з міксера,
похитується переді мною.
Том Йорк,
арештуй цього чоловіка
він не говорить про математику,
але його примітивні думки гудять, як холодильник.
Кожен хворий погляд,
кожна хвора думка,
кожен хворий поступ,
кожні хворі очі
втупились у хворі брудні вікна.
Хотів залишити усе безумство в останній сигареті,
котру я викинув на зупинці перед тим, як заходити в салон,
але безумство цих сидінь уже докурює мене.
Том Йорк,
арештуй мої думки,
я віддав усе, що міг цьому місту,
та відчуваю себе акулою у мілкому тазі,
що заплуталась у ґратах
електронних мереж.
Генеалогія моїх думок обривається на хворому гені,
що зупиняє рух маршрутки
на зупинках.
Знаєш, Том Йорк,
люди кажуть, що я працюю в кафе,
що входить в Топ-10 найкращих у Львові;
і саме там я навчився любити
і ненавидіти свою дорогу
додому.
Том Йорк,
арештуй мене,
бо лиш твій голос в голові
сьогодні рятує мене
від безумства голодних вулиць.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700405
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 14.11.2016
автор: Лажневський