Дожили...докотились...боліло,пекло
Вже давно нам простим українцям-
Хтось по нитці збирає докупи добро,
Ну а хтось- у багатстві по вінця.
У одного натруджені руки печуть
І щоденні довічні турботи.
А у інших-мільйонами гроші течуть,
Дім, престижна машина й робота.
Як же треба любити себе і сім'ю,
Щоб грабастити все без упину?
Наче жити довічно прийдеться в раю.
І начхати їм на Україну.
На країну мою, що красива така
Трударями, полями, піснями,
Гордим духом своїм,шелестінням гаїв,
Короваями та рушниками.
Але всі ми тут люди- на грішній землі.
Довелося нам тут народитись,
Прорости тут корінням зміцнілим своїм
І кохати, творити, трудитись.
Хто при владі-вказали на статки свої.
Де ж бідненькі ви всі їх набрали?
Працювали в поту од зорі до зорі?
Чи нахабно в народу їх вкрали?
Щиро дивитесь в очі-правдиві такі,
Мов життя у вас без декорацій.
І хизуєтесь перед народом своїм
Всім багатством із е-декларацій.
А про душу подумати запізно вже?
Чи нікому це вам не потрібно?
Янгол може від бідності вас й вбереже.
Потонути в багатстві-це гідно?
Відірвіть же від рота смачнющий шматок
Та віддайте нещасній дитині,
У якої життя висить на волосок,
А в душі-незбагненні надії.
Не губіть хоч частину життя нанівець.
Шкода нам вас усіх, ох як шкода.
Порятуйте ви душі свої всамкінець.
Це остання для вас всіх нагода.
Сім'ї ваші живуть за кордоном давно,
Покохали сумлінно чужбину.
Геть із крісел,від влади, з держави, багно,
Як не любите ви Україну!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700660
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.11.2016
автор: Татьяна Белая