Тіла розкидані по полю,
Стікаю кров’ю серед них.
Кричу і корчуся від болю,
А побратим – уже затих…
Повсюди кров, стерня горіла,
Кругом знівечені тіла,
Машина жодна не вціліла,
Стоїть над згарищем імла.
Горіло все, машини, люди,
Земля, посадка і стерня.
Нас з-за «поребрика» паскуди,
Накрила з «Градів» кацапня.
Так підло, по-злодійськи, в спину,
Без оголошення війни…,
Нам і не снилась в цю хвилину
Підступність планів сатани.
Солдати спали, вже світало,
А там з російської землі
Нам бидло пекло готувало,
Яке придумали в Кремлі.
І полетіли «Градів» стріли,
Накрили точно весь квадрат.
Ми помирали та горіли…,
А в Раші шкірився солдат.
Радів з безкарності своєї,
Геройством підлість називав,
Гордився тим, як він з Расєї
Хохлів в Хохляндії вбивав.
Я мушу вижити і жити,
Крізь кола пекла всі пройти,
Щоб знали наші внуки, діти,
Які в Росії в нас брати.
Братів не було і немає!
Це справжній Мордор на землі,
Живуть там орки, управляє
Всім Саурон, що у Кремлі.
Страшна реальність не лякає,
Орду цю мусимо здолати!
Душа полеглих вимагає,
Чекає повної відплати.
15. 11. 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700677
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.11.2016
автор: Мирослав Вересюк