1.
Ти дивишся в небо в задумі,
де кілька печаток висить.
Пливе хмаровиння до Руму
та сипле дощі через сита,
дрібні вересневі дощі...
Пирій твою землю здушив,
в осоті вмирає оселя, -
ти ж крутиш усе для душі
престолів тяжку каруселю.
Сповзають дощі по обличчю,
солоні гіркі слизняки.
Які тебе янголи кличуть,
чорти спокушають які?
2.
Вертають солдати з війни,
дівчата співають веселі:
ти в серці не можеш спинить
престолів тяжку каруселю.
Ти дивишся в небо крізь ями
червоних порожніх очниць,
де привиди, лярви та з'яви
в суворому строї черниць.
Довкілля набат сполошив...
Спалахують дзвони весільні.
А ти ж усе крутиш в душі
престолів тяжку каруселю.
Під баштами хлопці стоять
і мучать акордом гітари,
а ти все ідеш через гать
у зоряну мертву Скутару.
В обіймах зітхають коханки,
цілунків летять косяки,
а ти все блукаєш до ранку
і дивишся в небо з руки.
А гаті кривавій не видно
ні краю, ні дна, ні межі,
і гордого співу Обиди
спинити не можеш в душі.
3.
А здалеку плаче оратель,
і здалеку півень кричить,
що хтось поселився у хаті й
у вікнах несвітськи горить.
Що демон узяв твою хату
під зоряне чорне крило...
Що нібито землю крислату
вогненним стовпом обвело...
===========
1. Рум - те саме, що Візантія
2. "і гордого співу Обиди...". На жаль, я чую сам наскільки це вторинне: "І знов дівоча стать Обиди Звитяжно гляне у віки.!.."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700822
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 16.11.2016
автор: dydd_panas