Біжить бородань.
Біжить центральною вулицею.
Біжить, стає, відхекується і знову біжить.
У чорному ватнику, чорній шапці
і з чорною бородою.
Біжить бородань, а в руці – корейська торбина.
Повна торбина. Тріщить по швах.
Розходиться на застібці.
Біжить бородань. Очі перелякані.
На годинник зиркає раз по раз.
Спішить кудись.
Біжить – аж тут за рукав хтось смик-смик.
Біжить – аж тут іззаду зупиняють його.
Хтозна звідки, мов із-під землі: двійко в штатському.
Показують посвідчення:
«Здравствуйтє. Ми – поліція.
Ваши докумєнти. Что в сумкє нєсьом?»
Важко відсапується.
Показує паспорт (з бородою, у вишиванці).
Показує торбину чорнобородько
(ніби щойно із Алах-Акбарівки).
А в торбині книги виблискують палітурками,
мов білі голуби.
Коран? Ні, не Коран.
Біблія? Ні, не Біблія.
«Так что проносім, маладой чєлавєк?»
«Збірки несу, з віршами. Хіба не бачите?
Велика контрабанда віршів.
На маршрутку запізнююся.
Презентація сьогодні...»
Біжить бородань.
У чорному ватнику,
чорній шапці і з чорною бородою.
В руках корейська торбина.
А за спиною
поскубані, сірі від кіптяви та вихлопів,
проте, ще зовсім недавно –
такі білосніжні, такі голубині
крила...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700908
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2016
автор: Олександр Обрій