А дім чекав…

                     А  ДІМ  ЧЕКАВ...  
Він  так  рвався  туди,  де  земний  рай,
де  океан  і  золоті  світанки,
де  воздух  пахне,  як  лимонний  чай
і  де  танцюють  смуглі  пуританки.

І  він  пішов  кудись  шукать  той  рай,
забивши  навхрест  вікна  свого  дому,
вклонившися  порогу  на  прощай,
сховавши  ключ  у  стрісі  під  солому.

А  дім  чекав,  а  дім  просив:"  Вертай,
старію  я  і  можу  впасти  скоро,
у  мене  є  душа,  ти  так  і  знай
і  мучить  самота,  як  лютий  ворог.

У  снах  тебе  лиш  бачу,  мій  одчай,
бо  бачив,  як  робив  ти  перші  кроки.
Я  вірив,  що  тобі  тут  буде  рай,
а  ти  пішов  кудись  у  світ  широкий.

Сумний  стою  тепер  я,  зазвичай,
хрест  навхрест  вікна.  Я  -  німий  жеброта,
цвіте    в  саду  в  нас  тільки  молочай
і  стежка  вкрилась  лабазом  до  плота.

З  останніх  сил  тримаюсь,  пам'ятай,
я  -  дерево  сухе  з  живим  корінням.
А  рай  у  світі  є,  де    отчий  край,
моя  світлиця  є  твоїм  спасінням.  

Коли  вже  сонце  йшло  за  небокрай,
дім  стрепенувся  від  воріт  скрипіння...
йшов  чоловік...  вертався  в  справжній  рай
забиті  вікна  гладив    із  тремтінням.
Оксана  Максимишин-Корабель
16  листопада  2016  р.
Португалія

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700968
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2016
автор: ОксМаксКорабель