ВМИРАВ ТОВАРИШ НА РУКАХ

Вмирав  товариш  на  руках,  
Його  осколки  зрешетили.
І  кров  гаряча  та  липка,  
Фонтаном  била,  не  спинили.

Кров  клекотала,  він  хрипів,  
Ще  намагався  щось  сказати.
Та  ті  слова,  що  шепотів,  
Було  уже  не  розібрати.

Я  бачив  біль,  але  не  страх,
Він  усміхнутись  намагався
І  було  видно  по  очах,  
Що  з  нами  він  уже  прощався.

Його  любили  й  він  любив,
Любив  так  віддано  і  щиро,
Сім’ю,  родину,  край  де  жив,
Був  сину  батьком  і  кумиром.

Десь  з  пів  години  як  тому  
Встиг  подзвонити,  привітати.
Дванадцять  сповнилось  йому
І  щастя  сину  побажати.

За  це  він  тут  і  воював,  
Щоб  не  прийшла  війна  додому.
Він  клятву  дав  і  обіцяв
Про  це  дружині  і  малому.

Лиш  повернутися  живим,
Як  обіцяв,  на  жаль,  не  зміг…
Ми  тут,  на  фронті,  цим  грішим,
Пробачте,  рідні,  нам  цей  гріх…

17.  11.  2016  р.  


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701155
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.11.2016
автор: Мирослав Вересюк