А листопад ще не оговтавсь й досі,
Із-під навали сніговійного роя,
В заметах тих зашпортався у осінь –
Де білосніжна тиша уляглась гіллям.
Воно ж схилилось долею додолу,
Неначе б то спокутує свої гріхи,
Бо ж в юності хотілось ореолу,
Та разом з тим було в надмірності пихи.
Підступна тиша – скріплена морозом…
Якось сторожко придивляються згори
Калини й горобини грона в сльозах,
Які той холод так зненацька льодом вкрив.
А люд, хто як зумів, окутавсь теплим,
Спішить кудись життям в безмежну сіру даль,
В майбутню – рунь весни, з вчорашнім терпким.
Одним у радість сніг, а іншим у печаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2016
автор: Микола Поділля