Гортаючи записник пам'яті, насолоджуюсь протягом осені,
ароматом зів'ялих трав, величезним овалом сонця щоранку.
Прокидатися без відчуттів, без головного, ковтати приманку,
йти геть. Там, де немає мене, ще ж золотіші листки і ясени,
вітром віднесені.
Старі під ногами стежки лежать, від туману і щастя досить!
Досить терпко і в грудях знайомі котячі, відверто ще рідні, кігті.
Тут без компаса, в джунглях душі, недитячих, тріпочуть залатані віхті.
І важко в тумані минулих плачів, і солодко ж, спить совість боса.
А пам'ять просить...
Від задухи млосно, всередині старшно. Багато причин повернутися.
Так тихо. Вдихаю опале і стигле відлуння від свого життя.
І більше ніж хочеш, береш із собою. Нові шиєш лати, бо ж начеб-то нове сміття
Пролізе у будні, новим-звичним почерком. Зумій відсахнутись.
Там - я....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701187
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.11.2016
автор: тепла осінь