Колись були запорожці,
А тепер не стало,
Захищали свою неньку,
І слава пропала.
Хто ж такі ми?
Щоб ту славу сміли забувати,
І ганьбити свою волю,
І не шанувати.
Козаки, за цю Вкраїну,
Горами лягали.
Ну, а ми все позабули,
Братів повбивали.
Син за гроші, тії гроші,
Матір убиває,
І ніколи не збагне він
Що доля вмирає...
Вся померла, не зосталось ні краплі живої,
Сам зостався на цім світі...
Люди! Люди схаменіться
Що ж ви наробили!
Ви забули Батьківщину,
Ради себе жили.
Ви б підняли Україну
Із землі на ноги,
Розгорнули ви б старії
Козацькі корогви...
Встане наша Україна,
Цвітом убереться.
Усі люди посміхнуться,
Дніпро усміхнеться.
Бо козацька наша доля
Не вмре не загине
Так нехай же усі скажуть:
СЛАВА УКРАЇНІ !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701211
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.11.2016
автор: kleshenko