Осіння сповідь. Жовтий дим.
Будинки – велетні мовчазні.
Як важко бути не пустим.
Несамовитим. Несучасним.
Шукати в твердому м’яке,
Солодке відчувати в солі,
І в людях бачити таке,
Що не було у них ніколи.
У цьому світі німоти,
Ти, осене, розради мати,
Мене… мені, прошу, прости,
Бо вже нема кому прощати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701329
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2016
автор: rutzt