По чорному полю печалі,
По смугах сірого суму
Летить мій Пегас із сталі –
Тікає кулись він від глуму.
Нарешті порух крилами –
Це ривок у синьо небо,
І ловимо ми чолами
Незвичне. Тут я ще не був.
Як Істота ми вже єдині,
Та хто я є – ще не знаю?
Щось в мені є від людини,
Та чом серцем не калатаю?
Що залишив я на офіру?
Чом маю спокій сталевий?
Повертаюсь я до Офіру?
Мене чекають там леви?
Бач: радість мене огортає,
Щастя/спокій – це мої крила,
Забута красуня вітає:
«Я в чеканні тебе любила!»
І сяйво навколо яскраве,
Світлий хорал в нього влитий,
Бо життя було величаве…
На кришку падають квіти.
18.11.2016
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701500
Рубрика:
дата надходження 19.11.2016
автор: Левчишин Віктор