[i] [b] [color="#bd1818"] Кожен раз після відвідин
сином рідного дому чомусь
стискається болем серце...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#70138f"]Червоний вогник згас удалині,
А ми зостались,- сиві батько й мати,-
В пустій хатині вік свій доживати,-
Пів-серця обірвалося в мені...
Ростили... Обійшли ро́ги шкільні...
Стягнулися на відчайдух - освіту,-
Одержали ж лиш серце у вогні
Та душу щемну, раною сповиту…
І рана ця, - вона не заросте,-
Перекупила мачуха - Росія
Кровинку рідну - молодого сина.
Тут щось не так. Щось діється не те...
Вкраїно – ненько, чом своїх дітей
Бездумно розкидаєш ти по світу
Немов зозуля. Ласки та привіту
Лишаєш їх. Дитя і там зросте,
Бо там в віках не сплять ловці ідей,
На мудрі голови надійні ставлять лови,-
Несуть свій мед у їхні розбудови
Козак, негроїд, німець, іудей.
А з ким тобі іти в державну путь,-
Зостанешся, мов сиві батько й мати,-
Водиці буде нікому подати,
Бо ті, хто обібрав - не подадуть.
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701514
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.11.2016
автор: Янош Бусел