Червоні і сині говорили про війну,
говорили на різних мовах.
Кричали і шепотіли —
це життєвоважлива розмова:
урду — мова нескорених,
гінді — мова непереможних.
Спробуй знайти компроміс
у такій партії.
Потім йшли спати і помирали уві сні
від куль зі спини,
що вбивають особливо повільно
і ще довго не відпускають
присмак блювоти у горлі.
A на ранок писали листи
про смерть на словах
і смерть за слова,
які не говорили насправді.
Колесо Сансари котилось зі схилу,
як камінь Сізіфа.
І говорили вони різними мовами,
і помирали вони по-різному:
сині — нескорено,
червоні — непереможено.
Рана непорозуміння як ніготь,
що вріс у шкіру і гниє.
Гниє та засихає,
розриваться і кровотичить:
поки інфекція не відріже палець,
поки смерть не помирить нас.
Для чого вони говорили вечорами,
щоби потім загинути уві сні?
Урду — мова нескорених,
гінді — мова непереможних.
Для чого на ранок писали листи,
якщо рана боліла найдужче?
Урду і гінді однакові на письмі,
якими б різними не були мови
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701607
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 20.11.2016
автор: Олександр Жилко