Прийми покаяння ці, Весно, розквітни у серці,
Мене забери із лабетів зимових страждань.
Дістань, мов хірург, крижані і невидимі скельця,
Які з неабияким хистом лишила вода.
Холодна і гостра, без променів посланих Фебом,
Що десь заблукали, забувши про душу мою.
Навпомацки рухаюсь, звісно під наглядом неба,
Щораз розсікаючи мить, де сніги не вгають.
Де віхола знову набридливо створить замети,
Огидно всміхаючись, мов випробовує злість.
Та чую у пульсі невпинно бажану прикмету,
Що близько ти, Весно, й розійдешся піснею скрізь.
20:56, 27.02.2016 рік.
Зображення: http://www.thesimsmodels.com/forum/83-350-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2016
автор: yusey