Знаю, ненароком розізлив.
Але пробач і молю - прости,
Я жить не можу без отих див,
Які дарувала мені ти,
Іскра в сухій душі сліпоти.
Що тепер, не знаю, хоч убий.
Болить у грудині, розрива,
Я ж людина, а не бог святий.
Гріх єдиний - це твоя краса.
Пробач, прости за дурні слова.
Пишу останні рядки вночі,
А здалеку скрипить трамвай
Не можу без тебе і дня. Ні!
Живи, відпускаю - злітай,
Я ж під колію. Пробач, прощай…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2016
автор: Самотня Людина