Губи намащені, а п'яти порепані.
(народна приказка)
Грає море м'язисте в атлета.
Сироїд сяє чистим нутром.
Як же нами смердять туалети,
кабаки і вагони метро!
Морд охайні, гладенькі уривки,
поруч — пудра й парфуми мордят.
Та базари, вокзали й курилки
як смерділи, так досі й смердять.
Хтось процідить "яке його діло?",
заморочений плином думок.
Нами пахви й віки просмерділи.
Смердимо, смердимо, смердимо. —
Молоді, старигани та діти.
Сморід злився в суцільний струмок.
Ми смерділи і будем смердіти!
Ніби це головна з перемог.
Просмерділи сорочка й білизна,
крематорій, смітник і... життя.
І монета, брехнею облизана,
і монетою — зграйка жидят.
Береженою честю ізмолоду
кожна чесна повія смердить.
І від нашого рідного смороду
не духм'яніші жодні меди.
Напомаджене репання п'яток
компенсує смердіння думок.
Ладні будь-кого вмить розіп'яти,
хто за пахощі б'ється затято
на перетині чвар та пиятик,
ми в прийдешнє здавен смердимо!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702968
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2016
автор: Олександр Обрій