Сиділи тихо ми й дивилися на маму.
Хотілось їсти як... Та не просили. Знали...
Що лютий голод ходить, не злякати б,
Щоб часом не зайшов до нашої він хати.
Раділи ми... Сім квасолинок мали!
Дві з них сусідам дарували, а п'ять -
залишилось. Аж п'ять разів варили.
Такий смачний той супчик з квасолини!
А ще татусь приніс дві рибки і...
Хлібчика багато... Аж пів скибки!
Ми навіть двох сусідів пригостили.
До нас прийти в них не було вже сили.
А коли ми ходити перестали, рядочком
(сімох) поклала всіх нас мама.
Вуста водою всім нам обтирала...
Ой, де ж ту силоньку матуся наша брала?
Ми їли жолуді, і корінці всі їли...
Не плакали... і не просили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703066
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.11.2016
автор: Надія Башинська