Хоч жінка вже у віці, але все ж
приваблива в томливості своїй,
а в чарах – взагалі не знає меж,
як очі її зиркають із-під вій…
Приляже враз – і ніжно, і лукаво,
печаллю страсті манить згаряча.
Душі моїй приємний, ніби слава,
овал її осіннього плеча…
Спів про весну кінчається з роками:
чим ближче старість, тим ясніш стає,
що серцю ближча весен з їх садами
пустинна прохолода осен́ей…
26.11.2016
* Спроба перекладу чи за мотивами твору Ігоря Сєвєряніна „Зовущаяся грустью“.
Игорь Северянин
Зовущаяся грустью
Как женщина пожившая, но все же
Пленительная в устали своей,
Из алых листьев клена взбила ложе
Та, кто зовется Грустью у людей...
И прилегла — и грешно, и лукаво
Печалью страсти гаснущей влеча.
Необходим душе моей — как слава! —
Изгиб ее осеннего плеча...
Петь о весне смолкаем мы с годами:
Чем ближе к старости, тем все ясней,
Что сердцу ближе весен с их садами
Несытая пустынность осеней...
1926
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116112610229
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703166
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 27.11.2016
автор: Олександр Мачула