Спускало небо хмар вітрила,
Розбите сонце йшло на дно,
На груди вечорові крила,
Мов на могилу дня вінок,
Покірно клав безсилий вітер,
Так, наче знав,— давно, давно
Мені вже нікуди летіти,
А сонце все на дно ішло...
Хіба надій останніх пісню
Розбити сонцю навздогін —
В заграви променях укісних
Сердець розбитих крові гін —
Моєму й там немає місця,
Грудей лиш поминальний дзвін
Моєму серцю навздогін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703243
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2016
автор: Пересічанський