Я думаю про нас, хоч Нас і не існує –
Лише зола терпка збунтованих ночей…
Я знаю – ти мене ніколи не почуєш,
Але ж зову чомусь – і ще, і ще, і ще.
Зову отой політ у неповторність весен,
Ту сокровенну мить спорідненості душ
Де наших почуттів такі джерела скресли!
Та злитись спрагло їм не дано на роду.
І все ж - нехай життя всміхається сюрпризам,
І квітів неземних приносить аромат!
Ми в серце їх пропустимо без візи,
Бо квот на щастя в янголів нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703374
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: stawitscky