Жити, творити для когось,
ніби надламаний колос,
мов нетривка випадковість,
мов оторочка рядна.
Мить, ніби притчу, читати,
щоб розтягти на цитати.
Світлі щоб – матір і тато,
світлі – аби й серед нас.
Жити, як жити не буде
урбанізований Будда.
Навіть якщо халабуда! –
Жде планетарій зіниць.
Знати б лише – є для кого
жити і жати свій колос,
де в унісон випадковість
тишами лунко дзвенить...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703414
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.11.2016
автор: Олександр Обрій