25 років служив багачам:
ні вола, ні коня, ні доброго слова.
25 років служив цареві:
ні вола ні коня, ні доброго слова.
Гарні побратими на шляху –
та дороги йдуть нарізно.
Де ходив з десяток літ?
Де зараз твої побратими?
Ген чоловік на печі лежить.
Далі – пан з хортами біжить.
Взявся би й ти за голову, козаче!
Знову за своє. Знову мов циган.
А йди собі, куди бог дасть!
Ті троє, що б'ються на могилі...
Для них батьківщина –
кінь, чоботи та торба-волосянка.
Гарно розділив їх, козаче –
відібрав батьківщину.
Краще, як ти, ніхто не розділить.
Ач, ласий на чужі ковбаси!
За зрубаний дуб –
королівська донька.
Де би ти зараз був, козаче,
якби не торба твоя, дротянка?
Нудно відтятій було б
серед голів мовчазних.
Хоч дурний, та хитрий.
Хитрий настільки,
наскільки голодний
і побитий тобою
королівський ведмідь.
Все ж замало півцарства йому!
Ні вола, ні коня, ні доброго слова.
Ні коня, ні чобіт, ні торби-волосянки.
Ай, забирай собі усе царство, хапуго,
тільки жінки своєї не муч!
Ач, що придумав –
королівні роги наставляти...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703616
Рубрика: Верлібр
дата надходження 29.11.2016
автор: Олександр Обрій