Просилась жінка на поріг:
– Пустіть погрітись.
Сходила сотні я доріг,
Нема, де дітись.
Лишились діти по світах,
Для них зчужіла,
Бо все літала, наче птах
І постаріла….
Вже не літаю, а ходжу
І то поволі,
Що перед вічністю скажу
Злодійці долі?
Що своїм дітям заповім,
Де мої внуки?
У попелищі, де мій дім,
Гребуться круки…
…Зігрілась жінка і пішла
Собі поволі,
Збирати крихітки тепла
У вузлик долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703705
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2016
автор: Ніна Третяк