Сліди на траві проростуть, заростуть і засохнуть,
Ми не згадаємо жодного місця… А втім,
Я – камінь у травах високих твоїх із висока
Впавший. А ти – лиш краплинка росинки на нім.
Сліди на піску будуть стерті припливами моря.
Замків піщаних руїни згадають про нас,
Коли німий берег із тишею хвиль – заговорять…
Ми – шумовиння в розмові тій, декілька фраз.
Сліди на снігу… Їх до ранку не стане – розтануть.
Востаннє їх бачать вікна будинку твого.
…Стечуть, наче сльози; земля їх загоїть, мов рани.
Розділиться навпіл все, що ділили на двох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2016
автор: Бойчук Роман