Мистецтво не жадає конкуренції ,
спраглої сухістю Венеції.
Мистецтво не жадає болі,
але дарує так багато крихкої любові .
Мистецтво не обмане і не задушить ,
А лиш самоаналіз на тебе обрушить .
Скривджених думок, келих зірок .
Змарнілі інколи тривоги.
А деколи щасливих, теплих дощів мрійливих .
Не питай ,не шукай відповідь у моїх словах ,
бо лиш збагнеш не те ,що хочеш ти почути !
А лайливі подихи та скрегіт душ .
Мистецтво живе у мені ,
І з ним ти розмовляєш і бесіди ведеш.
Тому ,не квапся мене собі приписувати ,
не квапся обіймати ,доки я можу все контролювати .
І без люті абсурд кричить ,
У голові моїй щось так сильно інколи болить.
Зблідлі емоційні побої у зброї власної підсвідомості !
Чи вистачить нам свідомості ?!
Не зруйнувати б цю ідилію.
Я волію припинити божевілля, та я не в стані
зупинити катани , котрі стискають ніг лілею,
поліфонію та мою душевну терапію.
Чи зумію я про тебе подбати ,
Гармонію душі передати ?
Можливо з тобою я окріпну
І не відкидатиму твого почуття.
Хімію та літургію, серця мрію ,
я змальовую твої цілі і надії ,ілюзії ,претензії
щодо нових рецензій
Моїх натхненно колючих поезій.
Претензія до світу ,моя ревізія,
Мені є що тобі сказати,
Але чи забажаєш ти по губам читати ?!
Так вільно ,боязко спостерігати .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704319
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2016
автор: Анна-Анастасія Вернер