Запеленали білий світ сніги,
Хатина, як дитина, в сповиточку,
Під ковдрою заснули береги,
Не спалося самотньому листочку.
Зіщулився спустошений, смутний,
Вітрець торкався рук його грайливо.
-Невже це я уже такий старий,
Коли душа надіється на диво?
Коли душа любити поспіша
І відмолитись за святе і грішне.
Жива душа, а сила полиша,
Думки -сніжинки падають неспішно.
Пройшовши пекло, поцінуєш рай.
Було життя наповнене по вінця!
Весни зелена повінь, квітограй
І золотої осені червінці...
І от зима, непрохана зима
Холодними вустами цілувала.
Красива, горда,а тепла нема -
Тонка душа листочка замерзала...
Запеленали білий світ сніги,
Хатина, як дитина, в сповиточку.
Відійдуть несповідані гріхи -
І знову все із чистого листочка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704339
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2016
автор: Ніна Третяк