Бруківка покрилась лускою рибин,
ударами ніг і прокурених кашлів
у місті, лишившім для мене хвости,
як учень, що вкотре не вивчив домашнє.
Сотаючи в пам'ять трамвайні антени,
і втомлений голос "наступна зупинка"
я спостерігаю, як люди веселі
бували сьогодні і вчора так рідко.
Оцим продавчиням квіткових кіосків
в часи налипання грудневого снігу
забули подякувать пари дорослих,
що вже не в аптеці зкуповують ліки.
Бездомним собакам і людям бездомним
у місті з будинками аж попід небо
не можна сховати ні лапи, ні стопи,
не кажучи вже ні про душу, ні серце.
В кишенях потерті квитки і магніти
столиць галасливих і довгих проспектів.
В мені помирають усі мої діти,
а значить мені вже так близько до смерті.
О кроки мої, ви тяжкі і хвостаті!
Жага до дороги позбавила дому.
Якби ж тим містам та про мене згадати.
Нехай не про мене.
Моє, хоча б,
слово...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2016
автор: Ліна Біла