ВІН ніколи ЇЇ не любив.
Ненавмисно в душі поселився.
Вийшло так- випадково зустрів
І навіки у серці лишився.
ВІН не знав, чим ЇЇ приманив
І вважав почуття навіть дивним.
Мельком лиш ЇЇ погляд зустрів,
Й потонув у бажанні нестримнім.
ВІН ніколи ЇЇ не кохав,
Не будив з вітерцем спозаранку.
Пізнім вечером не зустрічав
У пахучім імлістім серпанку.
ВІН ніколи по НІЙ не страждав,
Не сказав їй ні разу:"Кохана!"
Поцілунками не чарував,
Не шептав:"Незрівнянна...жадана..."
ВІН ніколи ЇЇ не чекав
З тріпотінням щемливим у грудях.
І не звав, не жалів, не гукав,
Сторонився- і сам, і на людях.
ВІН ніколи ЇЙ не обіцяв
Ані зірку яскраву знять з неба,
Ні коштовних прикрас до лиця-
ЇЙ нічого цього і не треба.
ВІН ніколи ЇЙ не дарував
Ніжних ласк і обіймів невпинних
І вуста її не скуштував,
І немає нікого тут винних.
ВІН ніколи ЇЇ не жадав,
Як би сильно ВОНА не чекала.
Бо другу жінку палко кохав,
Що ЙОГО душу міцно тримала.
Як же сильно ту ІНШУ кохав-
Не взаємно, до болю, без міри.
Почуття ВІН свої тамував
Та боявся відкритися щиро.
ВІН ніколи ЇЙ не дорікав,
Не сварив, не журив і не трогав.
Сам від себе щораз утікав...
Щоб до ТОЇ вернутися Богом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2016
автор: Татьяна Белая