Відкрила двері й стала на порозі
щербата Смерть з порожніми очима,
із рештками пергаментної шкіри
на черепа опуклім задзеркаллі.
Косу сталеву сперла у куточку,
за довгий стіл хазяйновито всілась,
перо вмочила в каламар з чорнилом
і почала писати протокол.
I поповзли по сірому папері
слова, свинцево-мудрі та безкровні,
цинічний усміх брезклого обличчя
сплітаючи в кiстляву павутину.
Слова звивались, жалили й сичали,
слова казились, гавкали й гарчали,
гарячі жили Бранцю розтинали ¬–
упитись хтіли. Та козацька кров,
крута й терпка, як зимний сік калини –
не витікала із козацьких жил.
І тануло мертвотно-сіре листя
отруйних слів, понизаних в намисто
брехні і зради. Злоби та олжі.
А зір поета кришталево-чистий
без труду розтинав тюремні мури,
і понад остогидлими снігами
до рідної країни тихо линув,
де горизонту лінія єднала
блакить небес і золото ланів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705325
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.12.2016
автор: Yaremko