Ти пам’ятаєш місячну доріжку?
Спізнілий вечір скрапував печаллю.
Кидало море хвилею підніжку,
Мене углиб підступно забирало.
До скелі я тулилася всім тілом,
Хоч ранили зазубрини підводні.
Ревіло море: «Як ти лиш посміла?!»
А я чомусь любила перешкоди.
Хитало шхуни разом з видноколом,
Блищали зорі, місяць очі мружив,
Під шкіру заповзав незвичний холод,
Було із того вже якось байдуже.
Пробуджувалась пам’ять потойбічна,
У крові прокидалася Русалка,
Та я почула поклик твій одвічний:
«Вернися! Я жадаю цього палко!»
Від мороку урятувався розум,
Я вирвала з безодні власне тіло,
Тремтіла дрібно, наче від морозу.
Шипіла хвиля: «…Все-таки… зуміла…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2016
автор: Оксана Дністран