[b][i]Віталій Назарук[/i][/b]
[b]«Синьоока Волинь»[/b]
Поезії
Вибране. Книга перша.
ПрАТ «Волинська обласна друкарня»
[i] Луцьк - 2016[/i]
От і настали ті давно сподівані «довгі зимові вечори» – пора, коли можна знайти більше часу для цікавого і приємного: читання-писання та споглядання-слухання. Засніженими дорогами, через відстані і негоду добралася до мене поштова бандероль. І ось я вже тримаю в руках поетичну збірку Віталія Назарука «Синьоока Волинь».
Я не беруся оцінювати прочитану поезію, я лише ділюся своїми суб’єктивними враженнями від книжки. Мені цікаво зрозуміти з чого виростають вірші, яким є внутрішній світ поета. Яка різниця, зрештою, чим замиловуватись: справжньою першоджерельністю, чи псевдоавтентикою, чи творчістю певного поета з народу? Головне, щоб твір приносив задоволення, зачіпав за живе.
В поезії Віталія Назарука імпонує ясність думки, простота викладу. Не треба розгадувати складних ребусів, намагатися зрозуміти зашифровану метафору чи замаскований символ, як буває з заумними віршами деяких віршотворців. Пан Віталій нічого не вигадує і не фантазує, пише про те, що в душі, але здібність окрилятись своєю поезією його ушляхетнює.
«Синьоока Волинь» – це перша книга задуманого автором тритомника вибраного. Об’єм – 350 сторінок. Видано гарно. Упорядковано і оформлено чудово. Сподобалися вдало підібрані графічні малюнки, якими декоровано початок кожного з розділів. (На жаль, зустрічалися мені книжки, де ілюстрації не доповнюють текст, а тільки псують загальне враження. Дуже часто буває, що на мінімалізм претендує несмак, а замість романтичної картинки отримуємо кіч*.)
Всього в збірці сім розділів з промовистими назвами:
– Вірші про Луцьк;
– Вірші про Волинь;
– Пісні про землю Волинську;
– Про Україну;
– Кілька гуморесок;
– Про мову, слова і вірші;
– Лірика кохання;
Кожен розділ збірки присвячений означеній темі. А вірші – то ніби варіації, що обрану тему розглядають з усіх сторін. Так рідне місто поет змалював з усіх можливих ракурсів, в різні пори року і час доби. Ось лише назви деяких віршів:
«А Луцьк цвіте» (с.12**), «Весна в Луцьку» (с.17), «Осінній Лучеськ» (с.13), «Мандри вечірнім Луцьком» (с.18), «Нічне місто» (с.15).
В віршах з розділу про Волинь раз по раз з’являються вподобані поетом образи-символи: замок Любарта, Шацькі озера, Світязь, річка Стир, болота, ліси, льон, синь неба, Мавка і Лукаш. І хоча ці характерні картини і постаті змальовували в своїх творах вже десятки поетів, проте Віталію Назаруку також вдається переконати читача, що його мала материзна – Волинь – найкраща з усіх.
[i]Поліській край – моя земля,
Вже відцвітає дика м’ята,
Це край грибний – ліси й поля,
І жити тут для мене свято…[/i]
«На Волинь по гриби» (с.44)
Але він також і признається в любові до великої батьківщина – України:
[i] Не раз в житті ти скривджена була,
Хоча умієш кривди всім прощати,
Ти є й була завжди у нас свята,
Моя єдина, Україно – мати! [/i]
«Моя єдина» (с.144)
Що поганого в тому, щоб віднайдені засадничі орієнтири, наприклад, патріотизм, морально-етичні чи загально-гуманістичні норми, пропагувати і надалі, і в цих окреслених рамках розгортати свою творчу діяльність.
[i] Вірші пишу вночі і тихо плачу,
У серці ще живе моє «ОТЕ»,
Шаную землю душеньку козачу,
Бо все, що в Україні – то святе![/i]
«Святе» (с.212)
Звісно, можна було б продукувати все нові й нові ідеали та уявлення, і це, мабуть, найвища форма творчості. Але коли ідеї і цінності вже віднайдені то пошук нових – не факт, що приведе до чогось кращого – «Від добра добра не шукають!»
І тому в Віталія Назарука так багато віршів на патріотичну тематику. Раз по раз повертається він до улюблених о́бразів і мотивів.
[i]Давайте славити у віршах все своє:
Червоний борщ, полтавські галушки,
Красу полів, яка завжди в нас є,
І в споришах заквітчані стежки.[/i]
«Давайте славити у віршах все своє»(с.111)
Віталій навіть гордиться лелеками за їх патріотизм:
[i] Де ожиновий цвіт застелив болота,
Між озер і льонів заблукали лелеки,
Гордість серце моє за лелек огорта,
Що вернулись додому здалека.[/i]
«Пісня про мою Волинь»(с.50)
Згадуються також і нинішня наша відкрита рана війни зі споконвічним ворогом – північним сусідом:
Та й нині наче вільні, та раби,
Бо знову з півночі до нас прийшли сусіди.
Розвозять по домівках знов гроби,
І ворог суне, наче озвірілий.
«Благослови» (с.127)
Віталій Назарук не приховує свого соціального походження, бо чи не у всіх народів селянська культура – то природне постійне джерело творення:
[i] Нехай селюк, нехай простак,
Але пишу вірші душею.
Можливо, щось пишу не так,
Але це все поза межею.[/i]
«Селюк»(с.214)
Завдяки відданості селян своїм землі, мові, вірі – країна наша ще зберегла хоч якісь національні ознаки. Селянська культура у нас – це досвід нестерпності буття. Та все одно поет переживає за долю села:
[i] Постаріло село, постаріло,
Зрідка в полі хтось кіньми оре,
Воно тихо, як вечір згасає
І колись непомітно помре…[/i]
«Сільська доля» (с.38)
Поет багато роздумує про мову, про її значення в державотворенні.
[i]Слова говорять і кричать слова,
Слова співають і словами плачуть.
Слова чарівні сотворять дива
І є слова, які багато значать…[/i]
«Слова і мова» (с.172)
Або:
[i]Прошу Вас, люди, бережімо мову,
Чужинців - двадцять, нас - вісімдесят…
Не хочу говорити я чужою,
Своєю прагну – мовою для свят.[/i]
«Розмовляймо своєю» (с.216)
Творення в певному ключі – це наче щеплення читачам вже кимось знайденого коду ідентичності. Тому він пише ще і ще:
[i] Я звертаюсь до Вас, дорогі земляки!
Хіба в світі народ є без мови?
Якщо мови нема і держави нема,
То лишаються тільки окови! [/i]
«За мову я ще повоюю» (с.179)
Є в поета і міркування про вірші, про поетичну творчість:
[i] А я пишу щораз все новий вірш,
Ми летимо в якийсь незнаний простір,
Все прагну, щоб писалося не гірш,
Щоб Муза кожен день ішла у гості.[/i]
«Моя поезія» (с.201)
Дуже вдалі в Віталія Назарука віршовані гуморески з народними фабулою*** та гумором.
Багато своїх віршів плодовитий поет уявляє піснею, і пише пісенною формою.
Є в пана Віталія й пейзажні замальовки:
[i]І прийде ранок встелений туманом,
Лише на сході світить небосхил.
Сіяє перламутровий світанок
У сивині туманових вітрил.[/i]
«Ранок і поет»(с.217)
Або:
[i]Узявшись за руки, ми йшли під зорею,
Вже роси покрили луги…
Кохання літало, мов птах над землею,
Сп’яніли від трав береги.[/i]
«Одні на землі» (с.246)
Є гарні рядки любовної лірики:
[i] Стоять бокали на столі,
Горить свіча, на стінах тіні,
Ми двоє на усій землі,
При вечоровім мерехтінні.[/i]
«Ми і молоде вино» (с.352)
І ще:
[i]Посидь зі мною. Сонце йде до сну
І білі хмари світяться червоно.
Ми так колись дивились на весну,
Тепер наш вечір б’є осіннім дзвоном..
Люблю тримати руку у руці,
Вдихати запах яблук, що дозріли.
Хоча сховалися за обрій промінці,
Тут ми неначе вчора воркотіли.[/i]
«Осінні яблука» (с.345)
Деякі вірші для поета являються есенцією людської душі, концентрованими відчуттями і почуттями, творами, що дають можливість відчути своєрідний катарсис.
[i] Все життя я тебе люблю,
Що я можу тобі сказати…
Половинку знайшов свою,
Хоч і довго прийшлось чекати.[/i]
«Все життя я тебе люблю» (с.235)
По суті, всі вірші Віталія Назарука – це одна велика поема. Це «народницька» поезія, що сповнена громадянського піднесення. То чому б і не повторювати «золоту», «вічно зелену» тему в численних варіаціях і імпровізаціях. Це повторення буде закріпленням, підсиленням підмурівку на якому сформовано світогляд автора.
Зрештою, для читача чи є різниця між ознайомленням з фолкльором невідомих національних співців і схожим тематично чи стилістично матеріалом конкретного сучасного автора вихідця з глибин цього ж народу. Головним є те, щоб поет був хранителем колективної пам’яті, носієм народних рис, виразником національної самоідентифікації, продовжувачем традицій.
Віталій Назарук таким і є. Він поет пристрасний, захоплений світом, в якому живе, його поезія, життєствердна і оптимістична.
==============
*– Кітч (кіч) (від нім. Кіtsh — букв, сміття) — підробка під справжній витвір мистецтва, розрахована на зовнішній ефект, термін для означення низькоякісної речі масової культури, псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку.
** – в дужках номер сторінки в збірці.
*** – Фабула — хронологічне послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.
---------------------
Євмен Бардаков
06.12.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705497
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2016
автор: Віктор Ох