Зарано ти взявся, морозе,
Рипіти по зболених душах
І хоч в тебе це – віртуозне,
Краса, все у інії рюшах.
Так все ж так дістався далеко
І вже забагато фантазій,
На фоні усього: НЕЛЕГКО,
Замерзли від твоїх оказій.
Рипиш і виблискуєш гарно
І пензлем холодним виводиш,
Чаруєш бува своїм шармом,
Знов гарно як ти хороводиш.
Та ще десь заліз у окопи,
Морозиш усіх без жалю,
Тут зайві якісь гороскопи
Й прикраси нові з кришталю.
Зарано ти взявся, морозе,
Зимі ще ген-ген до кінця,
В намисто нанизуєш сльози
І градусом б’єш по бійцях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705629
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2016
автор: Шостацька Людмила