Все, що не вбило нас, вкотре живих,
овочами зробило або каліками.
Сьогодні — на переливання й на шви,
за салом, за спиртом та ліками.
Завтра за звичкою бігти на шум.
Мчати за милицями і бинтами.
Хапати зброю і анашу.
Вдягати шлеми й піратські бандани.
Все, що нас дивом лишало в живих,
зробило напрочуд міцними й вологими.
Чавлять, толочать, пускають на жмих. —
Ми ж встаєм і знамена несем — люди-слогани.
Душі, мов бранок, за барки беруть.
Ранок радістю ранить нам щоки та ребра і...
Ми з підошов обшкрібаємо бруд,
мов слова пересіяні й тричі перебрані.
Чітко і сухо вистрілюєм в ціль.
Розставляєм рівненько тенета Танатоса.
Наче фломастери і олівці —
дітлахи, що стомилися містом тинятися.
Сідаємо долі, малюєм батьків,
кордони, фронти, блокпости й території.
Пишемо гасла, наївні й бридкі
і вірші про зиму, які залюбки
ми бозна-коли вчителям тараторили...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705632
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.12.2016
автор: Олександр Обрій