Так тихо спадає сніг
з розчахнутих ставень неба...
Лягає до змерзлих ніг
і горне твій сум до себе.
Він теплий. Дощу тепліш,
котрий розливала осінь...
А ти - на межі стоїш
і дивишся в неба просинь...
А там, Боже любий мій,
красива яка безодня!..
Просторів який розвій...
Для тебе - весь світ сьогодні.
Бо ж віриш іще в дива.
Ще грані добра не стерті...
Любов'ю душа жива
у безуму круговерті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705754
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.12.2016
автор: Адель Станіславська